Наша церква
невипадково має назву «Спасіння». Кожна людина, яка приходить у цей
світ,
потребує порятунку від труднощів та проблем, але найбільше, що потрібно
нам, -
це спасіння для нашої душі і вічне життя із Богом. Саме тому ціль вчення
і
проповідей нашої церкви – це зцілення від хвороб, звільнення від
залежностей,
відновлення відносин у сім’ях, і найголовніше – зустріч кожної людини із
Богом,
Який може простити гріхи і дати справжнє щастя.
Жодна людина не
мусить ходити саме до нашої церкви. Ти можеш відвідувати будь-яку
церкву, де тобі буде добре. Але ми завжди будемо раді бачити тебе і твою родину на
наших
богослужіннях і послужити вам. Наша церква – це сім'я, де є місце для
кожного.
Ми любимо тебе, і Бог тебе любить!
З повагою,
ст. пастор,
єпископ
церков “Спасіння”
Пилип
Савочка
Новини
24.01.2010
Церкву «Спасіння» відвідав пастор В’ячеслав Гончаренко (церква «Нове життя», м. Мінськ, Білорусія)
У неділю, 24 січня, центральне служіння церкви «Спасіння» розпочалося
словами пісні: «Хвалою ми будуємо Тобі престол! Прийди і сядь на ньому!» Так
церква зверталася до Господа і запрошувала Його стати центром цього служіння.
Вітаючи усіх присутніх на служінні,
пастор Руслан Малюта висловив свою радість з приводу того, що навіть у такий
міцний мороз храм Божий переповнений людьми, які, не дивлячись на зимові
холоди, прийшли прославити Господа і поклонитися Йому.
Прославити Господа у радісних піснях
цього разу церкві допомагала група під керівництвом Євгена Козакова. Танцювальний
гурт «Маріам» у свою чергу підкріплював прославлення жвавими танцями.
Під час служіння відбулося благословення молодої пари, яка днями
заручилася, і молитва за молодят, які щойно відсвяткували своє весілля.
Перед поклонінням пастор церкви Тетяна Кеба зробила об’яву про те, що у наступну
неділю, 31 січня, планується проведення євангелізаційного служіння зцілення та
звільнення. Вона закликала всіх, хто протягом цього тижня буде звіщати Добру
Новину, запрошуючи на це служіння нових людей, вийти до сцени та отримати благословення
від церкви на це Боже діло. «Часто ми дивимося на людину своїми фізичними очима
і думаємо: «Невже Бог може його зцілити або змінити?» Але Господь сильний
зробити будь-яке чудо!» - сказала пастор Тетяна і підкріпила свій заклик
власним свідоцтвом про силу благовістя. Під час молитви благовісники просили у
Бога сміливості та віри засвідчити протягом тижня саме тим людям, які найбільше
потребують втручання Божого у їхнє життя. Всім, хто вийшов до сцени, роздали
спеціальні друковані запрошення на наступне служіння. Їх вони зможуть вручити
людям, коли будуть свідкувати їм та запрошувати до церкви.
У програмі служіння прозвучало також свідоцтво сестри Ірини, яка приїхала
разом із пастором В’ячеславом Гончаренко.
Два з половиною роки тому я
захворіла дуже рідкісною невиліковною хворобою, яка вражає кишечник. В наслідок
цієї хвороби їжа в організмі не засвоюється, тому я схудла на 12 кілограмів. Я
практично не могла ходити від повного виснаження.
Лікарі довгий час не могли
поставити мені діагноз, але коли його все ж таки визначили, мене обмежили у
харчуванні, призначивши жорстку дієту.
Тоді віри на зцілення у мене
не було, але я почала у молитві та пості щиро шукати Божого лиця. Я навіть не
просила про оздоровлення, але по закінченні посту я побачила сон про те, що
хвороба покинула мене. У цьому сні я на радощах підбігла до пастора В’ячеслава
та попросила його взяти мене з собою на Україну, щоб там засвідчити про це Боже
чудо. Прокинувшись, я дізналася про те, що пастор справді планує їхати на
Україну, хоча раніше я цієї інформації не знала.
Отже, я свідкую сьогодні по
Божому дорученню і, можливо, це слово звучить зараз для якоїсь конкретної
людини!
Бог повністю зцілив мене, і
вже протягом чотирьох місяців я здорова, що засвідчено документами та спеціальними
аналізами!
У глибокому поклонінні, яке вів старший пастор Пилип Михайлович Савочка,
церква всім серцем шукала Божої присутності та праведності. «Сатана будь-якою
ціною прагне відволікти церкву від істинного шляху. Він хоче, щоб церква
займалася політикою, бізнесом, соціальними програмами, пропонує будь-що, аби
тільки не проповідь Євангелія та не зцілення і не звільнення від демонів!»
Пастор закликав всіх молитися про те, щоб Бог повернув Своїй церкві її силу та
основне призначення – звіщати світові Євангеліє, зціляти хворих, звільняти
залежних.
Пилип Михайлович представив церкві шанованих гостей – єпископа Повноєвангельських
церков Білорусії, старшого пастора церкви «Нове життя» (м. Мінськ)
В’ячеслава Гончаренко та його команду служителів.
«Для мене є величезна честь приймати
у нас у гостях служителів Божих, які у своїй
країні сьогодні терплять гоніння за віру. Я завжди буду
відноситися до таких людей із великою повагою!» - сказав
старший пастор.
Пастору В’ячеславу була надана можливість проповідувати. Спочатку він
розповів коротке свідоцтво про своє життя і початок служіння.
Брати та сестри,
цінуйте ту свободу, яку Бог дав вам на Україні!
Був час, коли ми у Білорусії теж були вільні, але
ми не цінували це так, як цінуємо зараз, коли вийшов закон, що
забороняє віруючим
людям без дозволу влади проводити служіння. Згідно
цього закону зібрання можуть проводитися тільки у чотирьох
місцях – у культових будівлях, на кладовищах, у крематоріях
та у місцях паломництва. Більшість євангельських церков
Білорусії не мають своїх храмів, тому ви можете собі уявити,
наскільки складно сьогодні у нашій країні
стало проводити богослужіння. Навіть якщо церква має власну
будівлю, потрібно отримати дозвіл на те, щоб у ній збиратися,
а влада у свою чергу таких дозволів не дає. Якщо
церква все рівно проводить служіння, порушуючи цей закон, приїздить
міліція та штрафує церкву за те, що вона збирається у власному храмі. Протягом
останніх років ми заплатили таких штрафів на суму більше десяти тисяч доларів.
Після того, як
у нас конфіскували храм, ми були змушені купити напіврозвалену
будівлю, що використовувалася раніше як корівник, та
проводити зібрання там. Але на цьому переслідування не
закінчилися. Нам постійно заважали проводити збори, та ми твердо трималися
і продовжували боротися за своє право збиратися на богослужіння
і поступово відбудували цей корівник. Але
влада прийняла рішення забрати в нас і це
приміщення. Тоді наша церква оголосила безстроковий піст та
голодування – піст перед Богом, а голодування
перед громадськістю у знак протесту проти
цього рішення. Люди були готові померти за можливість мати
місце для поклоніння Господу! Протягом 23 днів ми постійно
знаходилися у нашому приміщенні. Людей, що були повністю
виснажені або погано почувалися, швидка допомога забирала
у реанімацію прямо звідти.
На захист
нашої церкви пастори різних деномінацій з усієї Білорусії зібралися на
мітинг протесту та кожного вечора протягом восьми місяців проводили спеціальні
молитви за вирішення цієї проблеми.
В решті решт громадськість
почула нас – десять послів різних європейських країн приїхали до нас, щоб
виявити свою підтримку. Журналісти писали у газетах, що подібна делегація не у
кожну церкву приїде, а тим паче до корівника. Це була унікальна подія.
Сьогодні ми реконструювали
нашу будівлю. Тепер це теплий, чудовий храм, де ми постійно
збираємося для того, щоб прославляти Господа. Віра
перетворила корівник на храм Божий!
Перед основною частиною проповіді на сцену вийшов старший
брат пастора В’ячеслава Павло, який є лідером прославлення
церкви «Нове життя». Він виконав пісню, що стала
своєрідною ілюстрацією проповіді «Що таке справжня віра?»
Луки 18:1 «Сказал также им притчу
о том, что должно всегда молиться и не унывать, говоря: в одном городе был
судья, который Бога не боялся и людей не стыдился. В том же городе была одна
вдова, и она, приходя к нему, говорила: защити меня от соперника моего. Но он
долгое время не хотел. А после сказал сам в себе: хотя я и Бога не боюсь и
людей не стыжусь, но, как эта вдова не дает мне покоя, защищу ее, чтобы она не
приходила больше докучать мне. И сказал Господь: слышите, что говорит судья
неправедный? Бог ли не защитит избранных Своих, вопиющих к Нему день и ночь,
хотя и медлит защищать их? сказываю вам, что подаст им защиту вскоре. Но Сын
Человеческий, придя, найдет ли веру на земле?»
На цьому прикладі
Ісус прагнув показати усім нам що таке справжня віра. Ця жінка
прийняла рішення йти до кінця і не здаватися, за що
й була винагороджена. Наш Бог є живий,
і Він дасть відповідь кожному, хто буде діяти
подібно до цієї вдови. Віра завжди буде винагороджена,
а зневіра ніколи не побачить нагороди. Віра – це певні
зусилля, а зневіра – відмова від зусиль, лінощі і капітуляція перед
труднощами.
Що ти робиш, коли тобі
відмовлено? Як ти себе поводиш? Часто, коли люди отримують у
відповідь відмову, вони думають: «Напевно, це не була воля Божа!» -
і заспокоюються. Але давайте згадаємо людей віри, які
теж отримали відмову у своєму житті.
Коли Мойсей прийшов до
фараона, той відмовив йому. Мойсей точно знав, що його послав Бог,
і що виконує Боже повеління. Але навіть
він стикнувся із перепонами. Тоді почалася боротьба,
під час якої на Єгипет прийшли Божі покарання, і яка
завершилася перемогою над фараоном. Тільки ті люди,
які йдуть до кінця, будуть мати Божу підтримку, допомогу та
нагороду.
Жінка хананеянка,
у якої була одержима дочка, звернувшись до Христа за зціленням, спочатку
отримала відмову на своє прохання. Та, не дивлячись на це, вона змогла
переконати Христа, що справді потребує Його уваги. Тоді Ісус сказав, що не
бачив такої віри навіть у Ізраїлі! Зусилля цієї жінки Христос назвав вірою!
Коли Бог бачить людину, що готова йти у своїй боротьбі до кінця, не грають ролі
ані правила, ані умовності.
Сучасні люди дуже швидко
«опускають руки» у досягненні своєї мети. Сьогодні
рідко зустрінеш хлопця, який би як Яків
сім років боровся за свою кохану Рахіль!
Ми, слов’яни, до всього
швидко звикаємо, ми не хочемо боротися, змінюватися самі або змінювати
обставини навколо нас. Таким чином ми багато
втрачаємо у цьому житті, хоча могли б це мати.
Мої дідусь та бабуся родом
з-під Києва. Згадуючи роки голодомору вони розповідали, що голод настільки їх
змучив, що дід вже практично помирав, увесь спух та був змушений їсти траву, що
росла навколо хати. Але знаєте, що зробила моя бабуся? Хоч вона і була
невеличкою на зріст жінкою, та в характері вона мала одну рису – ніколи не
здаватися. Вона приїхала до Білорусії, знайшла там у якомусь селі голову колгоспу
і сказала йому: «Дай мені кімнатку, а я привезу тобі такого майстра, який
відбудує тобі все село!» Той погодився. Бабуся повернулася до України, а дід їй
говорить: «Їдь сама, бери дітей, а мене залиш тут помирати!» Але бабуся
погрузила його на свої жіночі плечі, затаскала до потяга і майже помираючого
привезла до Білорусії. Голова колгоспу прийшов подивитися на спеціаліста і
перелякався. Але бабуся сказала йому: «Не хвилюйся і приходь через місяць!»
Протягом цього часу вона виходжувала та відгодовувала діда, який згодом справді
відбудував там усе село. Там у них з бабусею народилося ще двоє дітей –
дванадцятий і тринадцятий хлопчики. Діду тоді було шістдесят один рік.
Тринадцятим сином був мій батько! Я щасливий, що моя бабуся мала віру, а віра
винагороджується.
Я цікавився питанням,
чому Богу так подобається, коли ми такі невідступні? І для себе
я отримав таку відповідь: Все, що Бог дає нам, - справжнє
золото, дійсно дорогоцінність, а цінності не валяються на вулиці.
Для того, щоб видобути золото, потрібно прикласти багато
зусиль. За Боже дійсно варто боротися. Чому? А тому що, коли ти
знайдеш відповідь від Бога, то одне
слово від Нього може змінити все твоє життя. Ти
можеш бути будь-ким, мати будь-яке минуле, але якщо ти
будеш мати віру і підеш до кінця, твоє життя
зміниться! Заради цього варто боротися. Можливо, тобі не
везе у бізнесі, повір, якщо ти знайдеш Бога, і Він скаже,
що благословить тебе, будь-яка криза не завадить твоєму процвітанню.
Якщо лікарі поставили тобі смертельний діагноз і сказали,
що ти довго не проживеш, якщо Бог скаже тобі: «Живи!» - ти
будеш жити! Адже Богу підкоряється все! У цьому житті
нам потрібно триматися за Бога, знаючи, що Він
має відповіді на всі питання. Але для того, щоб отримати цю
відповідь, нам необхідно мати віру. Це обов’язкова умова. Якщо ти маєш сумніви,
навряд чи у твоєму житті трапиться щось надзвичайне. Тільки той, хто
готовий йти до кінця, побачить Божі чудеса у своєму житті.
Бог дивиться на серце
людини і бачить, чи ти готовий, чи ти вірний, чи ти щирий. Якщо це так, то
Він обов’язково помітить твою віру, і ти будеш нагороджений.
Одного разу
у моїй церкві до мене підійшла молода дівчина 18-ти років, служитель домашньої групи.
Коли я поглянув на неї, я зжахнувся – її лице було перекошене.
Є така хвороба, коли від простуди нерв на одній щоці зсихається,
а інша щока при цьому навпаки роздувається. Я запитав:
«Що сталося?» Вона розповіла, що у поході її продуло,
і хоч вона пройшла весь необхідний курс лікування, лікарі
сказали, що її обличчя залишиться таким назавжди. Уявіть собі її і
мій стан. Дівчина-християнка отримала таку проблему! Якби
з цим до мене підійшла невіруюча людина, можна було
б пояснити це впливом гріха чи прокляття. А тут у чому справа?
Я не мав спокою і сказав Богу: «Боже, я відмовляюся
бачити це лице!» Всю ніч я провів у молитві.
Через декілька днів я побачив сон про те, як ця
дівчина підходить до мене і говорить: «Я зцілена і завтра
влаштовуюсь на роботу!» Я дуже зрадів цьому сну.
Наступного дня я прийшов до церкви, де ця дівчина підійшла
до мене зі словами: «Пасторе, я зцілена і завтра
влаштовуюсь на роботу!» Я подивився на її обличчя
і сказав: «Але ж твоє обличчя виглядає так само!» А вона мені
відповіла: «Ні, я бачу зміни!» З часом Бог повністю зцілив її, вона
влаштувалася на роботу і вийшла заміж.
Часто люди хочуть отримати
щось від Бога, не молячись, без посту: «Якщо Бог хоче,
нехай Він це зробить!» У такому випадку, якщо
у твоєму житті і станеться чудо, ти навряд чи скажеш:
«Це прийшло мені від Бога!» Так ти скоріше за
все будеш думати, що це випадковість або везіння.
Але якщо ти по-справжньому будеш шукати і отримаєш, тоді
уся слава буде Господу! Ти будеш напевне знати,
від Кого ти отримав це чудо. А Бог хоче, щоб
слава належала Йому!
У Біблії я бачу, як
Божі люди вирішували свої проблеми, – вірою та молитвою.
Сучасні ж християни часто роблять це по-іншому: якщо
хтось хворіє, вони швидко ладні звернутися до лікарів; якщо людина
померла, без проблем організують похорони; якщо людина
одержима, викликають психіатрів; лізуть злодії у вікно
– швиденько дзвонять у міліцію; немає грошей – не проблема
їх позичити. Все вже відбувається не так, як у Біблійні часи.
Але до кого, крім Бога, могли звернутися перші християни? Кому,
крім Бога, вони могли «подзвонити»? Бог був для
них і охороною, і допомогою, і процвітанням. Він
був для них усім! Якщо церква не має відповідей від
Бога, в церкву приходить слабкість. Сьогодні церква наповнена
людьми, які здається і віруючі, але ніколи не віддадуть
своє життя за Христа. Християнство стало немічним,
але Бог хоче бачити Свою Наречену сильною.
Я знаю цікаву
статистику. Згідно досліджень 40 % від християн усього світу не
відвідують недільне богослужіння. Вони залишаються вдома, вмикають
телевізори, дивляться якусь християнську передачу
або проповідь. Вони не ходять у неділю до церкви, але
вважають себе християнами. 60 % людей не дають десятину. 70% -
люди, які не приймають участі у жодному служінні, вони просто прихожани.
90 % людей за все своє життя не привели жодну людину до Христа. Але усі
100% хочуть потрапити на небеса.
Але Бог хоче дати
нам Свою силу, щоб у останні часи виливати на
нас Свої чудеса. Не дозволь сатані заставити тебе думати, що ти
немічний, що ти слабак, що ти не маєш сили. Як приклад розповім
вам ситуацію. Одна маленька блоха може цибнути на півтора
метри вгору. Під час експерименту блоху посадили під склянку і протримали
там протягом тижня. Знаєте, що трапилося? Коли
склянку прибрали, ця блоха цибала вже тільки на висоту
склянки і ніколи більше не використовувала свій
потенціал цибнути на півтора метри.
Так
буває і з нами. Сатана може посадити людину під певне обмеження.
Віруючі занадто багато знають чого вони не можуть робити, замість
того, щоб знати, що вони можуть робити! Вчені довели, що джміль не може літати,
тому що його велике тіло пропорційно не співпадає із маленькими крильцями.
Згідно усіх законів джміль не може літати, але, не дивлячись на людські доводи,
він продовжує це робити. Чому? А тому що він не знає про те, що не може літати!
В Ісусі Христі ми
можемо все, і я вірю, що кожному віруючому потрібно
навчитися боротися за своє благословення і перемагати.
Нам потрібні перемоги, тому що саме вони зміцнюють та надихають нас, вони
сформують в нас непереможний характер, завдяки якому будь-який виклик ми
зможемо здолати без сумніву. Бог хоче бачити Свою Церкву саме такою.
Луки 18:27 «Невозможное человекам возможно Богу».
Що це означає?
Бог приходить тоді, коли ситуація стає неможливою для людини.
Якщо ж це можливо для тебе, Бог буде чекати, коли ти
продовжувати щось робити, продовжувати боротися. Чи всі можливості ти вичерпав?
Якщо це так, і ти хочеш тепер, щоб відбулося надприродне Боже втручання
у твоє життя, потрібно, щоб це справді стало неможливим
для тебе.
Одного разу
моя сім’я та ще деякі сім’ї
з нашої церкви поїхали на відпочинок до Чорного моря.
Так сталося, що один брат взяв ключі від моєї машини, поклав їх
до кишені своїх шортів та пішов купатися. Потім, коли всі гарно
покупалися і відпочили, прийшов час їхати додому,
а ключів немає. Весь пляж допомагав нам шукати ці ключі. Ми
перерили весь пісок поблизу місця, де відпочивали. Потім брат
згадав, що поклав їх до кишені, і ми вирішили, що ключі просто
потонули у морі. Ця проблема виявилась дуже серйозною тому що
ключ був електронним. Машина без нього просто не завелась би.
Ми звернулися до майстра, який сказав, що вирішити це питання
можна тільки доставивши машину до спеціалізованої
майстерні у великому місті, де зроблять спеціальне комп’ютерне
сканування чіпу, після чого його на три тижні відправлять до Києва. Тільки
таким чином можна було вирішити цю ситуацію, що коштувало б мені півтори тисячі
доларів. Коли мене поставили перед таким фактом, я подумав: «Боже, невже
це все, що Ти хочеш, щоб ми зробили?» Ми справді були у важкій ситуації. І тоді
я покликав усіх до себе і запропонував усім покаятися. У цій молитві ми зі
смиренням сказали Богу: «Тільки Ти можеш нам зараз допомогти!» І враз на
одного з наших братів злилася особлива віра Божа. У нього загорілися очі,
і він сказав: «До мене прийшла впевненість у тому, що ми можемо знайти ці
ключі! Я йду на пляж і буду пірнати аж доки не знайду їх». У той час на морі
саме був шторм. Цей брат пірнав майже півтори години, вже звечоріло, і він
посинів від холоду. Загалом ключі пролежали на дні моря вісім годин, але врешті
решт ми побачили, як він виходить з води, тримаючи їх у руках! На пляжі
піднявся величезний крик – так ми раділи цій знахідці. Люди з переляку попідводилися
зі своїх місць і стали запитувати у нас, що сталося. Ми розповіли, що молилися,
і Бог допоміг нам знайти ключ на дні моря!
З цієї історії я
зрозумів, що найбільше бажання Бога – це щоб ми були
сповнені вірою, не опускали руки, не здавалися, а завжди йшли вперед до
кінця.
Давайте
навчимося молитися, стояти на колінах, шукати Божої реальної
відповіді, тоді ми побачимо, що наш Господь насправді
живий і реальний! Він може діяти у будь-яких умовах!
Бог любить віру!
Після проповіді пастор В’ячеслав зробив заклик до покаяння. Люди, які
відгукнулися на нього, разом із пастором молилися за прощення гріхів та за
спасіння своєї душі.
